Термін "невралгія" передбачає відчуття пацієнтом болю, в той час як основні функції нерва - чутлива, рухова, вегетативна - залишаються непорушеними. Хворіють переважно жінки після 40 років. Раптово зўявляються нестерпні стріляючі, інколи пульсуючі болі, що тривають 30 с -1 хв. Такі пароксизми повторюються неодноразово протягом доби. Болі розповсюджуються в зоні інервації одної або декількох гілок трійчастого нерва. Найчастіше це друга-третя гілки. Характерна наявність так званої пускової зони на шкірі обличчя, слизової носа чи поверхні зубів. Подразнення її (дотик, холод, тепло, вібрація) призводить до запуску описаних вище страждань. Інколи провокуючим фактором є сам рух нижньої щелепи. Часто має значення положення голови. Заради уникнення цього хворі намагаються не рухати нижньою щелепою, обережно виконують рухи головою, приймають дивні пози у ліжку. Нерідко хворі не можуть навіть прийняти їжу. Причиною цього є постійна травматизація певної ділянки трійчастого нерва розташованими поруч артеріями та венами внаслідок їх пульсації (для порівняння можна уявити собі всім відомі болі при травматизації нерва в ділянці ліктя - ніби "простріли", що поширюються аж до пальців кисті. Багато зусиль було спрямовано на пошук медикаментів для контролю над виникненням цього болю. Найбільш вдалими серед них виявились карбамазепін, фенітоїн та баклофен. Очевидна неефективність консервативного лікування призвела до появи хірургічних методів, які включали переважно руйнівні операції на трійчастому нерві (балон-компресія трійчастого нерва, ретрогассеріальна різотомія, радіочастотна стереотаксична різотомія та ін.) Р. Janetta в 1966 році запропонував оперативну техніку мікроваскулярної декомпресії з використанням інтраопераційного мікроскопа. Концепція мікроваскулярної декомпресії трійчастого нерва для лікування трігемінальної невралгії набула широкого визнання і стала найбільш успішною операцією для цього захворювання. Суть втручання полягає у ізоляції під мікроскопом ділянки нерва, що контактує із судиною шляхом укладання між ними прокладки, яка виконує роль "амортизатора" при пульсації цієї судини. Доступ до місця судинно-нервового контакту здійснюється через задню черепну ямку. Ефект від операції вражає: повністю зникають болі при відсутності будь-якої дисфункції нерва та потреби додаткового прийому медикаментів у 98% прооперованих. Згодом ефективність цього методу було показано при лікуванні геміспазму обличчя, інвалідизуючого позиційного запаморочення, глософарінгеальної невралгії. Порівнюючи ступінь зникнення болю, необхідність прийому медкаментів, тривалість ремісії та порушення функції нерва в післяопераційному періоді, мікроваскулярна декомпресія займає перше місце серед інших методів оперативного втручання.